Серед героїв літературних творів часто зустрічаються ті, хто вірить у швидкоплинність щастя. Ці персонажі мають свій унікальний погляд на життя та досвід, що сформував їхні переконання.
У романі "Майстер і Маргарита" Михайла Булгакова герой Воланд, таємничий мандрівник і уособлення диявола, висловлює свою думку про щастя: "Ніколи і нічого не просіть! Ніколи і нічого, і особливо у тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і самі все дадуть". Ці слова відображають його віру в те, що щастя є даром долі й його не можна випрошувати.
У творі "Три товариші" Еріха Марії Ремарка Роберт Локамп, один із головних героїв, розмірковує: "Так, зараз ми щасливі. Але я знаю одне: щастя не буває тривалим. Життя – це постійне чергування світла та тіні". Роберт усвідомлює, що радість не може тривати вічно, і він готується до майбутніх випробувань.
У повісті "Маленький принц" Антуана де Сент-Екзюпері Лисиця говорить Маленькому принцу: "Ми стаємо відповідальними за тих, кого приручили". Це мудре спостереження пов'язане з ідеєю про те, що щастя вимагає зусиль і самопожертви. Лисиця розуміє, що справжнє задоволення приносить не лише отримання, а й віддавання.
У романі "1984" Джорджа Орвелла головний герой Вінстон Сміт замислюється: "Щастя у тому, щоб забути себе". Вінстон живе в тоталітарному суспільстві, де індивідуальність придушується, а щастя вважається злочином. Його переконання полягає в тому, що справжнє щастя можна знайти лише через самозречення.
У п'єсі "Чайка" Антона Чехова Тригорін, письменник, розмірковує: "Справжнього щастя на землі немає і не може бути". Він вважає, що людське існування невіддільне від страждань і що пошуки ідеального щастя є марними.
У романі "Брати Карамазови" Федора Достоєвського Іван Карамазов каже: "Якщо Бог існує, то він вибачливий. А якщо його немає, то мені нема за що каятися". Іван по-філософськи ставиться до питання про щастя, визнаючи, що воно вислизає від нашого розуміння та залежить від наших переконань.
У п'єсі "Гамлет" Вільяма Шекспіра головний герой розмірковує: "Бути чи не бути, ось в чому питання". Гамлет сумнівається в сенсі життя і ставить під сумнів можливість справжнього щастя в світі, сповненому скорботи.
У романі "Злочин і кара" Федора Достоєвського Родіон Раскольников болісно шукає щастя, але його злочин розриває його душу. Він приходить до розуміння, що справжнє щастя не може бути побудоване на насильстві та стражданнях інших.
У творі "Ідіот" Федора Достоєвського князь Мишкін, незважаючи на свою доброту та чистоту, виявляє, що йому важко знайти щастя в жорстокому та матеріалістичному суспільстві. Він змушений стикатися з тим, що його ідеали не завжди відповідають реальності.
Ці герої з різних літературних творів є лише кількома прикладами тих, хто вважає, що щастя є нетривалим і часто вислизає від нас. Їхні переконання є відображенням життєвого досвіду, філософських поглядів та особистих трагедій. Вони нагадують нам про складність пошуків щастя та про те, що справжнє задоволення часто криється в подорожі, а не в кінцевій точці.
Персонажі, які вважають, що щастя є тимчасовим
Серед персонажів світової літератури є ті, хто вірить, що щастя не може бути постійним. Цей погляд часто виражається в філософських роздумах або сумних спостереженнях.
Король Лір (Вільям Шекспір, "Король Лір")
Лір, старий король Британії, ділить своє королівство між своїми двома лицемірними дочками, які лестять йому, але не люблять його. Він відкидає свою чесну дочку Корделію, оскільки вона відмовляється лестити йому. У результаті Лір втрачає все і зазнає страшного страждання. Його доля показує, що щастя, засноване на поверхневих похвалах чи матеріальних володіннях, химерне й минуще.
Генріх V (Вільям Шекспір, "Генріх V")
Генріх V, молодий і амбітний король Англії, вирушає до Франції, щоб відвоювати землі, на які, на його думку, він має право. Незважаючи на свої перемоги, Генріх роздумує про тимчасовість слави і щастя. Він визнає, що тріумфи і слава, як і все інше на землі, зрештою минають.
Джей Гетсбі (Ф. Скотт Фіцджеральд, "Великий Гетсбі")
Гетсбі, загадковий і багатий бізнесмен, невпинно прагне повернути втрачену любов. Його грандіозні вечірки та розкішний спосіб життя є спробою відтворити минуле і здобути щастя. Однак пошуки Гетсбі приречені на провал. Його щастя виявляється ілюзією, побудованою на нереальних мріях і тузі за минулим.
Тартюф (Мольєр, "Тартюф")
Тартюф, лицемірний і праведний шахрай, проникає у сім'ю Оргона і маніпулює ним. Він завойовує довіру Оргона, прикидаючись побожним і відреченим від світу. Тартюф вважає, що щастя можна знайти лише через відречення від матеріальних володінь та мирських задоволень. Однак його власні дії розкривають порожність його віри, показуючи, що справжнє щастя не може бути засноване на обмані та лицемірстві.
Іван Карамазов (Федір Достоєвський, "Брати Карамазови")
Іван, цинічний і інтелектуальний брат, відкрито відкидає віру в Бога і сенс життя. Він вважає, що людське щастя неможливе через страждання, зло і несправедливість, які пронизують світ. Іван розглядає саме існування як абсурд і стверджує, що не може бути щастя без віри в Бога, який може пояснити і виправдати страждання.
Місіс Деллоуей (Вірджинія Вульф, "Місіс Деллоуей")
Місіс Деллоуей, елегантна і світська господиня, переживає внутрішні сумніви і неспокій. Вона згадує своє минуле і роздумує про природу щастя. Вона приходить до висновку, що щастя хитке і вислизає, залежно від мінливих обставин і неминучого ходу часу.
Джозеф К. (Франц Кафка, "Процес")
Джозеф К., звичайний службовець, несподівано звинувачується у невідомому злочині. Він ув'язнений і переслідується загадковим і бюрократичним судовим органом. У своїй боротьбі за справедливість К. зіштовхується з абсурдом і несправедливістю системи. Його історія показує, що щастя може бути знищене в будь-який момент силами, що виходять за межі нашого контролю.
Елізабет Беннет (Джейн Остін, "Гордість і упередження")
Елізабет Беннет, розумна і незалежна юна леді, спочатку відкидає залицяння багатого і гордовитого містера Дарсі. Вона вважає, що щастя не може бути засноване на матеріальному достатку чи соціальному статусі. Пізніше Елізабет пізнає, що справжнє щастя походить від любові і взаємної поваги, незалежно від матеріальних багатств.
Едмунд Делакруа (Юджин Делакруа, "Свобода, що веде народ")
Едмунд Делакруа, французький художник, зобразив символічну постать Свободи, що веде революційний народ на барикади. Картина уособлює прагнення до свободи і справедливості. Однак вона також передає відчуття нестабільності і непевності, оскільки революційний запал може легко перетворитися на насильство і смуток.
Дон Кіхот (Мігель Сервантес, "Дон Кіхот")
Дон Кіхот, ексцентричний ідальго, вирушає на пошуки пригод, натхненний ідеалами рицарства. Він стикається з невдачами і розчаруваннями, але ніколи не втрачає віри у власні ілюзії. Подорож Дон Кіхота показує, що щастя, засноване на фантазіях і нереальних очікуваннях, неминуче приведе до розчарування.
Думки експертів
Андрій Бойко, професор кафедри української літератури
Хто з героїв твору вважає, що щастя довго не триває?
У багатьох літературних творах знаходять своє відображення роздуми про щастя та його невловиму природу. Один із героїв, який висловлює песимістичний погляд на це питання, є Андрій з повісті Марка Вовчка "Інститутка".
Андрій, молодий козак, щиро вірить, що щастя — це тимчасове явище, яке швидко минає. Ця ідея пронизує його роздуми та слова. У своїх розмовах з головною героїнею, Оксаною, він неодноразово висловлює свої погляди на щастя.
На початку твору, коли Оксана ще сповнена надій на щасливе майбутнє, Андрій намагається стримати її ентузіазм: "Ех, Оксано, Оксано! Недовго щастя наше буде! Де воно дінеться, як його вітер рознесе?… Недовго! Недовго, Оксано!"
Пізніше, коли Оксана переживає розчарування та втрату, Андрій знову повторює свої сумні слова: "Недовго наше щастя було! Недовго! Як тінь сонця заступила… Як той сон сонний розвіявся!"
Песимістичний погляд Андрія на щастя зумовлений його власним життєвим досвідом. Він бачив, як радість часто перетворюється на смуток, а надії — на розчарування. Його слова відображають його глибоке переконання в мінливості долі та невловимості щастя.
Отже, у повісті "Інститутка" героєм, який вважає, що щастя довго не триває, є Андрій. Його слова про те, що щастя — це "тінь сонця", що розвіюється, наголошують на його песимістичному погляді на життя і на його вірі в нетривалість справжнього щастя.
Відповіді на питання
Запитання 1:
Який герой твору вважає, що щастя довго не триває?
Відповідь:
Саватій з повісті "Мина Мазайло" Миколи Куліша.
Запитання 2:
Чому Саватій вважає, що щастя довго не триває?
Відповідь:
Саватій є песимістом, який вважає, що життя сповнене страждань і розчарувань. Він переконаний, що моменти щастя є лише тимчасовими і їх швидко змінює біль та нещастя.
Запитання 3:
Як Саватій висловлює свої погляди на щастя?
Відповідь:
Саватій часто використовує прислів'я та вислови для передачі своїх поглядів на щастя. Він говорить: "Хто сміється вдень, той плаче вночі", "Немає щастя на землі, правда і та у вині" та "Радість — це кіт, який завжди втікає".
Запитання 4:
Як інші герої твору реагують на погляди Саватія на щастя?
Відповідь:
Інші герої твору, як-от його брат Мина та дружина Терентія, не поділяють песимістичні погляди Саватія. Мина намагається знайти щастя в зовнішніх атрибутах, таких як зміна прізвища на російське, тоді як Терентія шукає щастя в коханні.
Запитання 5:
Чи змінюються погляди Саватія на щастя протягом твору?
Відповідь:
Так, погляди Саватія на щастя частково змінюються протягом твору. Він починає усвідомлювати, що щастя можна знайти в простих речах, таких як спілкування з близькими та щирі емоції. Однак його песимістичний світогляд залишається незмінним.